Про цю автокатастрофу в радянські часи велено було мовчати - як, зрештою, і про інші катастрофи в СРСР. Офіційних повідомлень не було. Влада вдавала, ніби нічого не сталося.
Навіть тепер, коли минуло півстоліття, не все про неї зрозуміло.
Про що розповіла грамота
Різночитання починаються з датування цієї трагедії. За одними джерелами, вона сталася 24 квітня, за іншими - 25-го. Вікіпедія подає останній варіант, проте без посилань на джерела.
Водночас тогочасний керівник України Петро Шелест згадує у щоденнику про катастрофу на мосту Патона в блоці записів, помічених ним "13-28 квітня". Уточнює, що сталася вона того самого дня, коли загинув радянський космонавт Володимир Комаров. Космічна ракета "Союз-1", як відомо, зазнала аварії під час приземлення 24 квітня.
Наполеон Каракаш'ян став першим українським баскетболістом, який одержав звання майстра спорту СРСР
Справу міг би прояснити некролог відомого тренера. Його надрукувала "Спортивна газета" у номері за 27 квітня. Але там взагалі немає дати: "Передчасна й несподівана смерть вирвала з наших рядів визначного спеціаліста фізичного виховання, майстра спорту СРСР, заслуженого тренера УРСР та СРСР Наполеона Карловича Каракаш'яна". І далі - коротка біографія небіжчика.
І все ж таки, є підстави стверджувати: трагедія на київському мосту ім. Патона сталася 25 квітня. Саме її подають архівні документи транспортного підприємства АП-7, до якого належав той злощасний автобус.
Дата підтверджується й іншим джерелом - грамотою "за виявлену рішучість і мужність під час рятування людей у річці Дніпро після аварії автобуса 25 квітня 1967 р.", якою нагородили працівника Дарницької державтоінспекції Миколу Прохоровича Онупка.
Що сталося на мосту
Новенький автобус марки ЛАЗ мав ось-ось від'їхати з автостанції "Бровари". Над лобовим склом виднівся номер приміського маршруту - 41, а прямокутна табличка нижче вказувала кінцеві зупинки: "Бровари - Палац спорту".
Водій автобуса вирішив здійснити обгін - на швидкості зачепився за бампер трамваю, вилетів на зустрічну смугу, збив перила мосту і впав у Дніпро
Кондукторка взяла платню з пасажирів, видала квитки. Водій Опанасенко сів за кермо. Автобус із державним номером 93-36 КИГ виїхав на Броварський проспект.
Дарницькими вуличками дісталися до Ленінградської площі, минули проспект Возз'єднання і виїхали на міст ім. Патона. Годинник показував 15:20.
За кілька хвилин водій автобуса вирішив обігнати рефрижератор "Молдова-плодовоч", який надто повільно плентався попереду. Це було порушенням правил - він не мав цього робити. Під час обгону ЛАЗ, набравши швидкість, зачепився за бампер трамваю, що рухався в тому ж напрямку, вилетів на зустрічну смугу, збив перила мосту і впав у Дніпро.
Дані про кількість жертв різняться.
В одних джерелах згадують про 27 загиблих, зокрема водія та кондуктора. П'ятьох пасажирів вдалося врятувати - їм надали медичну допомогу. Син згаданого М. Онупка, на той час немовля, запам'ятав із пізніших сімейних розмов, що насправді врятували шістьох людей - п'ять жінок і чоловіка. Але останній помер на березі. В інших джерелах можна знайти відомості про 37 загиблих або про 54 загиблих. Очильнику УРСР П. Шелесту правоохоронці доповіли, що "загинули 45 осіб... Двоє людей врятувалися дивом - вистрибнули з вікна автобуса".
За відсутністю офіційних повідомлень, Київ швидко повнився найрізноманітнішими чутками. Подейкували, ніби в автобусі загинули 20 спортсменів. З інших розповідей випливало, ніби їх було вже понад 30. Насправді в роковому ЛАЗі їхав лише один спортсмен - 47-річний баскетбольний тренер Наполеон Каракаш'ян.
Його звали Напа
Напа, як називали Каракаш'яна, народився 1919 року на Донеччині. Киянином став 1937-го, коли вступив до Київського медичного інституту.
Напа Каракаш'ян тренував збірні Київського військового округу, Збройних сил СРСР
Восени 1941 року третьокурсника Каракаш'яна залишили в окупованому німцями Києві у складі групи радянських підпільників.
Та коли окупанти почали масове нищення євреїв у Бабиному Яру - а Напа зовнішньо був подібний до єврея, - його перебування в Києві ставало небезпечним.
Підпільники переправили його до Одеси, де у місцевому партизанському загоні ім. Сталіна він виконував функції лікаря і зв'язкового.
У вересні 1945-го колишній партизан виступив у складі збірної Одеської області з баскетболу на Спартакіаді народів УРСР і здобув "золото".
Саме Каракаш'ян став першим українським баскетболістом, який одержав звання майстра спорту СРСР.
Його запросили до Києва - створити баскетбольну команду Окружного будинку офіцерів. Він став її граючим тренером. Трохи пізніше відновився у Київському медінституті, який закінчив 1951 року.
Справою його життя стала тренерська робота. Команда Спортивного клубу армії, яку він очолював, виборола право грати у вищій лізі. Напа тренував збірні Київського військового округу, Збройних сил СРСР.
Фотографія в кишені
25 квітня 1967 року Каракаш'ян сів у фатальний ЛАЗ на зупинці "Ленінградська площа". Він жив поряд у двокімнатній "хрущовці".
Тренер жив у Києві поблизу Ленінградської площі у двокімнатній "хрущовці"
Їхав на матч своєї команди з одеситами в рамках чемпіонату України. Гра мала відбутися в залі, що знаходився на місці сучасного Планетарію.
Баскетболісти дивувалися: залишилося кілька хвилин до початку матчу, а тренера нема. Почали грати без нього.
В перерві матчу Напа теж не з'явився. До гравців долетіли перші чутки про якийсь автобус, що нібито зірвався з мосту ім. Патона.
Все з'ясувалося вночі, коли водолази підняли з дна ріки чоловіка. В його піджаку виявили фотографію молодої жінки. Один з лікарів швидкої, що чергувала тут, упізнав на фото свою однокурсницю Анжелу Каракаш'ян, дочку відомого тренера...
"Каракаш'ян був ідеальним тренером, - пізніше скаже один із його підопічних Микола Сушак, чемпіон Європи. - Високоінтелектуальний, інтелігентний, до того ж прекрасний лікар, по допомогу до якого зверталися не лише баскетболісти. Багато хто з нас привозив на лікування до Наполеона Карловича своїх матерів та братів. Він нікому не відмовляв".
