Балканські майдани схожі на "матрьошки" - багато складових, за першим шаром є другий, третій…(відео)

"Сербський Майдан" почався 3 квітня класичним, так добре знайомим українцям чином: після оголошення попередніх результатів президентських виборів на вулиці Белграда та інших міст на мирний протест вийшли тисячі людей, переважно молодь, що домовилися про акцію в соціальних мережах, пише Наталя Іщенко, підприємець із Чорногорії, активіст української громади, повідомляють Патріоти України.

Напередодні Республіканська виборча комісія оголосила переможцем виборчих перегонів діючого прем’єр-міністра країни Александара Вучича. Він набрав понад 55% голосів і здобув перемогу вже за результатами першого туру. Найближчий конкурент – Саша Янкович, колишній омбудсмен, – трохи більше 16%.

Демонстрації тривали весь тиждень, а у суботу та неділю, 8 та 9 квітня, у вуличних акціях у найбільших містах Сербії взяли участь вже десятки тисяч людей. Протестні марші відбулися у Белграді, Нішу, Новому Саді, Кралеві, Крагуєваці, Чачаку, Новому Пазару, Сомборі, Зренянині, Суботиці, Валєво… Акція протесту стала найбільшою за всю новітню історію Сербії.

Учасники "сербського Майдану" не хочуть бачити своїм президентом Александара Вучича, тому що він:

а) "Крадій", який "вкрав вибори". Протестувальники впевнені, що на виборах були зловживання та порушення, зокрема, виборчі комісії додали до реальних голосів за Вучича липові.

За даними штабу Саші Янковича, результати фізичного підрахунку голосів на виборчих дільницях та підсумкові зведені дані не збігаються. "Александар Вучич потенційно міг вкрасти 319 тис. голосів на цих виборах", – йдеться в заяві штабу.

б) "Диктатор". Вучича звинувачують у тому, що він намагається узурпувати владу.

Виборча кампанія, як стверджують його опоненти, була недемократичною, зокрема, кандидати були в нерівних умовах щодо доступу до медіа. В ході виборчої кампанії влада під керівництвом Вучича домоглася лояльності та підтримки з боку більшості ЗМІ країни, а безпосередньо перед "днем тиші" майже усі центральні газети вийшли з рекламою Вучича на першій шпальті. Окрім того,

після обрання головою держави він де-факто очолюватиме не тільки президентську вертикаль, але й уряд, тому що Сербська прогресивна партія, якою керує Вучич, входить до правлячої коаліції.

"Сербський Майдан" має назву "Протест проти диктатури" (саме так називається і більшість груп протестувальників у Facebook). Протест є "Майданом без політиків": учасники акції заявили, що дистанціюються від впливу будь-яких політичних партій.

Головна вимога акції – проведення другого туру президентських виборів (або нового голосування).

До того влада має створити умови для справжньої політичної конкуренції: відсторонити від посад осіб, причетних до махінацій на виборах, замінити керівництво Республіканської виборчої комісії та державної телекомпанії. Для попередження нових маніпуляцій також вимагається оновити списки виборців та переглянути правила голосування діаспори.

В неділю від імені організаторів протестів було оприлюднено заяву, в якій перераховані основні вимоги протестувальників. Відповіді від влади чекають до 17 квітня.

"Протест проти диктатури" проходить виключно мирно: з креативними плакатами та іншою наглядною агітацією, свистками, барабанами, скандуванням лозунгів та образливих для Вучича куплетів.

Немає у сербів чаю та бутербродів на кожному кроці, натомість є речівки "Хто не скаче, той…". В сербському варіанті це звучить як "Хто не скаче, той Вучич" - "Ko ne skače, taj je Vučić".

Каміння і тим більше пляшок з відомо чим у протестувальників не спостерігається.

Саша Янкович, який підтримав протест, наголосив, що не можна допускати насилля та провокацій. Подібної позиції – протестувати спокійно, без підпалів, без насилля та дурості – дотримується і Лука Максимович, відомий як Любіша Прелетачевич Белі (Білий) – політичний пародист, що брав участь у виборчих перегонах та посів третє місце.

Поки ці заклики почуті. "Руйнуємо диктатуру, а не місто", – написано на плакатах деяких протестувальників у Белграді. Втім, силовий компонент акції можна вважати присутнім, тільки дещо в інший спосіб: до протестів приєдналися профспілки військових та поліцейських.

Зрозуміло, що це – прозорий та потужний сигнал для влади з боку силовиків. Сильніший, ніж камінці у вікна.

Не менш важливе питання – зовнішньополітичний вектор протестів. І тут все дуже складно.

З одного боку, вимога чесних виборів – типово прозахідний дискурс. Однак про свою підтримку протестувальників заявили й відверто проросійські політики Воїслав Шешель з Сербської радикальної партії та Бошко Обрадович з правого руху "Двері".

В цьому контексті нібито закономірним здається коментар московського "РИА Новости" щодо акцій протесту в Сербії: "Ясно, що це не прозахідний "майдан". Швидше, з протилежним знаком".

Втім, одночасно сербська жовта преса "розганяє" чутки про те, що за протестами стоїть… Джордж Сорос. Він начебто вклав у дестабілізацію країни 10 мільйонів євро.

Приводом для цих розмов стала участь у протестах руху "Жінок у чорному", що нібито отримують фінансування від цього відомого мецената. Втім, таблоїд "Інформер", розповідаючи "страшилки" про Сороса, посилається на російські джерела.

Прихильникам теорії змови доводиться ламати голову при спробах з’ясувати, хто "стоїть за протестами" – "Держдеп з печивом", "світовий уряд" чи "рука Москви".

Ускладнює "розслідування" той факт, що

серед вимог "сербського Майдану" немає закликів зробити геополітичний вибір між ЄС та ЄврАзЕС, між Брюсселем та Москвою.

Офіційна зовнішня політика Сербії вже багато років є багатовекторною, і формула "інтеграція до Європи та дружба з Росією" є трендом і для суспільної думки. Обидва лідери президентських перегонів є значною мірою проєвропейськими, але одночасно вони в жодному разі не є антиросійськими.

Вучич, як відомо, за декілька днів до виборів побував з дружнім візитом у Кремлі, де отримав запевнення у підтримці від Владіміра Путіна. Натомість Саша Янкович напередодні дня виборів в інтерв’ю російській державній інформаційній агенції ТАСС заявив: "Справжнього, щирого друга Росія має в народі Сербії, в її громадянах. Ми повинні будувати відносини з Росією, не озираючись на те, хто зараз при владі: Александар Вучич або Саша Янкович, – наші відносини є стабільними і вони розвиваються".

Зрештою, протестувальники, що виходять на вулиці сербських міст, не декларують завдання скорегувати зовнішньополітичний курс країни.

"Сербський Майдан" на сьогодні виглядає як класичний стихійний протест, що викликаний суто внутрішніми проблемами країни, загостренням застарілого конфлікту між владою та суспільством. Але, спостерігаючи за подіями в Сербії, треба мати на увазі, що балканські майдани останніх років схожі на "матрьошки" – багато складових, за першим шаром є другий, третій…

Тут варто згадати трансформацію протестів у сусідній Чорногорії. Вони почалися в середині жовтня 2015 року з виступів проти мафії та корупції у владі. Учасники, серед яких були прихильники різних геополітичних поглядів (навіть прихильники НАТО), вимагали демократичних змін в країні та, зокрема, відставки тодішнього прем’єр-міністра країни Міло Джукановича.

Коли чорногорцям, що підтримували "антиджуканівські" акції, вказували на те, що під красивими антимафіозними лозунгами можуть ховатися російські інтереси, що Москва намагається таким чином зберегти Чорногорію в сфері свого впливу, вони дуже ображалися.

Втім, чорногорський протестний рух дійсно дуже швидко перетворився на відверто антиєвроатлантичний та просербський, навіть проросійський. На акціях у Чорногорії з’явилися сербські та російські прапори, портрети Путіна...

Згодом протест остаточно очолили політичні лідери, які орієнтувалися виключно на радикальні сили у Сербії та Росію.

Кульмінацією антиурядових акцій стала спроба державного перевороту та замаху на Джукановича в жовтні 2016 року. Силовий сценарій, як з’ясувало слідство, було розроблено за участю сербських громадян (в т.ч. екс-керівника жандармерії Сербії та "ополченців" з Криму і Донбасу) та представників російських спецслужб.

Втім, Сербія не вступає в НАТО, Вучич не проголошує антиросійських заяв, і тому чорногорський сценарій наразі не здається реальним.

Але навіть якщо "сербський Майдан" не перетвориться на спецоперацію зовнішніх сил та залишиться класичним Майданом, бути впевненими на 100%, що все закінчиться тихо-мирно, сторони домовляться та розійдуться, не доводиться.

Одних лише суто внутрішніх факторів у Сербії вистачить для ініціювання масштабних потрясінь, які матимуть наслідки для всієї Європи. Достатньо згадати, що саме в Белграді 17 років тому відбулася перша в історії "кольорова революція" із красномовною назвою "бульдозерна".

Але все ж таки підстави для поміркованих, а не алярмістськіх прогнозів є.

По-перше, Вучич, за всіх нюансів, не тягне на другого Мілошевича. А Сашу Янковича не можна назвати лідером об’єднаної демократичної опозиції.

По-друге, протестувальники до цього часу твердо дотримуються концепції мирного протесту. Наразі немає жодної сили, яка б відверто виступала за переведення "Протесту проти диктатури" в силову фазу.

По-третє, сербська влада вже навчена гірким досвідом і знає, чого не можна робити, якщо ти не хочеш, щоб зрештою тебе скинув натовп протестувальників. Відсутність на вулицях під час протестів посилених нарядів поліції і поліцейських кордонів, навіть біля урядових установ у Белграді – одна з ознак того, що сербська влада вчиться на помилках попередників.

Вучич повідомив, що поліцію було відведено з місць проведення масових акцій, щоб у протестувальників не було можливості здійснити провокації – "трюки з підручників", "жалюгідні фокуси, які були застосовані в багатьох країнах".

Учасники акції, за його словами, можуть показувати своє незадоволення, коли хочуть і скільки хочуть, і все буде нормально, поки протест проходить мирно і не загрожує конституційному ладу в державі.

Що ж до "викрадення голосів", то Вучич назвав звинувачення на свою адресу "кричущою дурістю" і запропонував перерахувати бюлетені – перед камерами, за присутності журналістів. Звісно, це не зовсім те, чого чекають учасники протестів.

Отже, далі буде. Поки що протестувальники щодня після демонстрації прощаються один з одним словами "до завтра".