Кремлівський режим суттєво змінює свою стратегію в конфлікті на сході

Кремль міняє стратегію ведення гібридної агресії проти України, поступово відмовляючись від Мінського процесу

За повідомленням речника Міністерства оборони України з питань АТО полковника Андрія Лисенка, у перший день весни ситуація в районі проведення антитерористичної операції різко загострилася. Протягом доби окупаційні збройні формування російсько-терористичних військ 117 разів відкривали вогонь по позиціях Збройних Сил України та населених пунктах поблизу лінії розмежування, які знаходяться під їх контролем. Це є своєрідним рекордом поточного року, адже майже вдвічі перевищує середньодобовий показник кількості обстрілів та збройних провокацій з боку окупаційних формувань (60–62 рази на добу). Разом із тим окупанти активно використовували важке озброєння — артилерію калібром 122 та 152 мм, бронетехніку, в тому числі танки, а також інші засоби враження — 120-міліметрові міномети, станкові гранатомети, зенітні установки пише Костянтин МАШОВЕЦЬ "Народна армія", повідомляють Патріоти України.

Пожвавились окупанти й у відношенні ведення розвідки переднього краю українських військ та їхніх бойових порядків у найближчому тактичному тилу із використанням технічних засобів розвідки типу БПЛА, портативних радіолокаційних станцій, оптико-електронних засобів. Такі випадки стали регулярними й фіксуються українськими військами майже щодня.

Більше того, після нещодавніх масованих обстрілів та спроб прорвати оборону українських військ у районі Авдіївки та її околиць командування окупаційних формувань свідомо зірвало раніше досягнуту домовленість щодо відведення важкого озброєння від лінії розмежування згідно з нормами Мінських угод. Відтепер бронетехніка ворога (в тому числі танки) та його важка артилерія фіксуються не тільки в районі Авдіївки, а й на інших ділянка, наприклад, в районі західних околиць Горлівки, на південній ділянці приморського напрямку, у складі формувань Стахановського угруповання окупаційних військ. І це не може не насторожувати, адже застосування цих засобів ураження ворогом на зазначених ділянках уже набуло регулярного характеру.

До того ж на окупованих територіях українською військовою розвідкою знову фіксується наявність підрозділів військ спеціального призначення ГРУ ГШ збройних сил Російської федерації та нарощування обсягів постачання матеріально-технічних засобів для потреб окупаційних формувань із запасників путінського «воєнторгу» — ешелони з паливом, боєприпасами (для артилерійських систем і танків), запасними частинами для бойової техніки, що було виявлено на залізничних станціях Іловайська, Краснодона, Донецька та Дебальцевого.

Зважаючи на викладене, у будь-якого військового не викличе сумніву той факт, що окупанти інтенсивно та ретельно готуються до подальшої ескалації збройної боротьби в районі конфлікту. У зв’язку з цим у багатьох наших громадян та й загалом в українському суспільстві виникає цілком обґрунтоване запитання: навіщо окупантам чергове загострення на Донбасі: вони що, знову зібралися «завоювати Київ та Львів» чи навіть вирушити в похід «на Берлін та Лондон», чим регулярно погрожують українській владі нинішні не зовсім адекватні «вожді» самопроголошених «молодих республік»?

Справа в тім, що, судячи з останніх подій, нинішній кремлівський режим суттєво змінює свою стратегію в цьому конфлікті. У Кремлі зрозуміли, що встромити окуповані території назад в Україну на власних умовах не тільки не виходить зараз, але й навряд чи вийде в майбутньому. Та й затягувати з «вирішенням питання» або «законсервувати» ситуацію не можна — це стає ще більш витратним (понад 1 млрд доларів на рік). Тож треба шукати якийсь інший «вихід» із неприємного становища, коли агресія проти України швидкими темпами дорожчає, а надії на послаблення санкцій з боку світового співтовариства явно не справдовуються, незважаючи на зміну господаря Білого дому в Вашингтоні.

Першим дзвоником, так би мовити, маркером, того, що путінський режим вирішив дещо змінити методи ведення гри на Донбасі, став указ самого лідера країни-агресора про офіційне, на державному рівні, визнання тих яскравих картонок, які «вожді молодих республік» почали видавати місцевому населенню в якості нових паспортів, різноманітних посвідчень та номерів на автотранспорт. І хоча Кремль намагався при цьому уникнути будь-яких звинувачень зі сфери міжнародно-правових відносин, вставивши в текст відповідного указу такі словосполучення, як «громадянам України» та «окремі території України», в нього це, як завжди, вийшло відверто незграбно. Навіть російські посилання на те, що це робиться виключно з гуманітарних міркувань, жодним чином нікого не ввели в оману. Ніхто так і не повірив у щирість намірів агресора. А міжнародні експерти майже одностайно заговорили про підготовку Кремля до прийняття великої кількості майбутніх проросійських біженців з Донбасу після поновлення української юрисдикції над нині окупованими територіями або до власної відвертої анексії цих територій…

Цей кремлівський демарш спонукав не лише українське військово-політичне керівництво, але й міжнародне співтовариство до недвозначних заяв із цього приводу, які точно не сподобалися в самому Кремлі, над яким уже замаячіли не просто санкції, але й повнокровна політико-економічна ізоляція.

Незважаючи на всі заяви Кремля про свою прихильність до Мінського процесу, останнім часом він робить усе навпаки: «націоналізує» (а по суті віджимає) силами своїх окупаційних маріонеток українські підприємства, розташовані на окупованій території; намагається нарощувати боєготовність своїх гібридних формувань, збільшуючи інтенсивність збройних провокацій та обстрілів українських військ; знову повернувся до риторики погроз у бік української влади, натякаючи на «повномасштабне примушення до миру» (читай — здійснення збройної агресії). Судячи з усього, нарешті в Кремлі зрозуміли, що «Мінськ» у тому вигляді, як його бачить путінське «політбюро», просто не працює. Наша країна не дозволить перетворити власні окуповані агресором території на такого собі троянського коня під російським протекторатом, що б там не придумали за кремлівським муром.

Зовсім недаремно останні події у внутрішньому українському політичному житті (різноманітні «треті майдани», «марші ветеранів-добровольців» та низка інших подій і акцій) напрочуд вдало корелюють із черговим загостренням у районі АТО. Кремлівський режим руками своїх прихильників в Україні або не зовсім далекоглядних українських політичних сил, які Кремль використовує в темну, явно намагається порушити стійкість нинішньої української влади і прагне замінити її на більш лояльну до російських побажань.

Звісно, військовим шляхом цього добитися Кремлю буде важко. Сьогодні на дворі весна 2017 року, а не квітень 2014-го. Силовий блок нашої держави, зокрема, Збройні Сили, уже не ті, що були на початку відкритого етапу російської гібридної агресії в 2014-му. Проте це не означає, що агресор відмовиться від аргументу калібром 152 мм у процесі переконування або навіть повалення української влади, хоча й переносить свої головні зусилля в цьому напрямку в політичну та фінансово-економічну сфери. Адже в такому разі погрози застосування сили, підкріплені реальним загостренням у районі конфлікту, дуже ефективно їх доповнюють, особливо на фоні торгової блокади окупованих територій самими українцями і пов’язаних із нею «ультиматумів» від маріонеткових російських окупаційних адміністрацій.