Олександр Аронець​: Найтиповіший "аргумент" русскоговорящіх - "какая разніца на каком язикє"

Правда пече чорта, як свята вода. Те саме із висловами Скрипки про ґетто для тих чиновників, які не в змозі вивчити українську мову. Вони подіяли на русскоговорящіх захисників язика подібним чином. Які лише епітети та порівняння не наводяться "посполитими", розмірковує політичний оглядач Олександр Аронець, інформують Патріоти України.

А найтиповіший "аргумент" русскоговорящіх - мовляв, "какая разніца на каком язикє", бо ж україномовні крадуть і займаються корупцією в Україні прикриваючись мовою і вишиванкою.

Насправді дуже підло і ницо ставити в один ряд мову, вишиванку і корупцію. Бо корупція не має кордонів, не знає меж, не розуміє мов і не одягає вишиванок.

Але, якщо вже так активно юзають тему "україномовних корупціонерів", треба російськомовним співгромадянам України нагадати, хто саме побудував в Україні олігархічний, корупційний лад.

Це були російськомовні Кучма і Янукович. Більше того, російськомовна банда яника втопила країну в крові, призвела до війни та анексії Криму. Ці ж русскоговорящі діячі 20 років створювали в країні україномовні ґетто і всіх російськомовних на той час такий стан справ задовольняв. Ніхто не ставав на захист україномовної БІЛЬШОСТІ громадян України.

Проте, як тільки україномовні громадяни вчергове вимагають поваги до себе, вимагають можливості мати доступ до інформації, послуг, телебачення УКРАЇНСЬКОЮ - це відразу різні "діячі" порівнюють з нацизмом і називають спробою "раскалоть общество".

Дуже вдале порівняння навела вчора Лариса Ніцой. Це одвічна "дискусія" ситого з голодним. Російськомовні ситі, адже мають доступ до російськомовних садків, шкіл, послуг, газет та телебачення, вони мають навіть цілу країну де ця мова захищається і плекається. Тому вони не хочуть бачити проблему і всі намагання захистити українську називають "розколом общества", чи кажуть "не на часі". А багато з них є просто не українцями, а політичними чи етнічними росіянами - солдатами та офіцерами культурно-інформаційного фронту одвічної московсько-української війни. Вони мріють запхати українську мову у західноукраїнське ґетто і зрідка їхати до Львова споглядати як же ті "мовнюки" балакають за Збручем. І якщо за часів Януковича вони могли про це говорити прямо, вустами того ж Табачника, то зараз так говорити небезпечно, тому й придумують різні хитрі конструкти для захисту російської мови в Україні.

Натомість україномовні - голодні. Вони у себе вдома, у єдиній країні у світі, де українська мова є державною, не мають доступу до україномовних садків, шкіл, університетів, не можуть отримати роботу БЕЗ ЗНАННЯ РОСІЙСЬКОЇ, не мають де купити україномовні газети, журнали, з телевізорів чують або російську, або ж шизофренічну суміш двох мов, чого не має в жодній країні світу, навіть у тих, які часто наводять у приклад русскоговоряжі - у Канаді, Бельгії чи Швейцарії. Не можуть купити хліба без того, щоб не отримати вчергове кілька духовних куль мовою окупанта у супермаркетах, не можуть поїсти в кафе, отримавши меню українською чи обслуговування офіціантом українською. Українці голодні у своєму домі.

Чи нормальний такий стан справ? Ні! Як це можна виправити? Не малюймо собі ілюзій, без державного втручання, без ефективної системи контролю, без законів та постанов захистити права пригніченої століттями української - не можливо! І це не фашизм, це не "розкол общества", це захист прав більшості. Це демократія, в кінці кінців. Не подобається демократія - для вас, російськомовні громадяни є країна, яка має інший державний устрій - російськомовна диктатура Путіна вам яв такому випадку підійде. А якщо ж ви хочете жити в Україні - то права україномовної більшості - це імператив. Тим паче в час, коли в нас війна з носіями російської мови та культури.