Семен Глузман: Чвари олігархів визначають наше сумне майбутнє

Гірко й огидно спостерігати, як чвари олігархів визначають наше сумне майбутнє. Майбутнє наших ветеранів і учасників бойових дій, розмірковує громадський діяч Семен Глузман, повідомляють Патріоти України.

Постараюся бути лаконічним. Хоча важко стримуватися, емоції переповнюють. Досить давно, більше року тому в Комітеті Верховної Ради з питань охорони здоров'я був розроблений законопроект «Про попередження інвалідності та систему реабілітації в Україні». Ініціатором створення проекту виступила депутат Ірина Сисоєнко, юрист за освітою. Одразу хочу зауважити: знайомство з пані Сисоєнко у мене винятково «поверхове», до складу групи розробників я не належав. Мій інтерес – винятково професійний: такий закон потрібен державі, потрібен громадянам України. Мабуть, ініціатива створення закону (проекту) була пов'язана з появою проблеми колишніх солдатів АТО, біженців з окупованої частини Донбасу і Криму. Мій інтерес пов'язаний з вимушеною досить частою ізоляцією цих людей у психіатричних стаціонарах. Вимушеною через нерозуміння вищими чиновниками країни простої істини: ці люди не страждають на психічні захворювання, і лише деяким з них потрібна соціальна та психологічна допомога.

Так званий посттравматичний стресовий розлад трапляється в них досить рідко, 1 випадок на 1000. Це – доведена серйозними зарубіжними дослідниками точка зору. На жаль, наші псевдофахівці дають зовсім інші, гігантські цифри. Втім, такі спекуляції вже були в постчорнобильський період. Відверто кажучи, проблема реабілітації (в широкому сенсі) повинна бути в компетенції Міністерства соціальної політики. За необхідності – з участю лікарів. Тому цілком логічним було віднесення вже готового законопроекту до компетенції Комітету Верховної Ради у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників АТО та людей з інвалідністю. Тим більше, що Комітет з охорони здоров'я цей законопроект підтримав.

Що робити? Волати до їхньої совісті? Безглуздо, у цих людей немає совісті

Зрозуміло, можна продовжувати жити і без цього закону. Як живуть деякі цілком цивілізовані країни без Конституції. Але ми – все ще не цивілізована країна. І нам цей закон необхідний. Щоб виключити всілякі псевдонаукові спекуляції, які виникають у нас не тільки в медичному, але і в психологічному середовищі. Раніше перекладений англійською мовою проект я особисто послав на експертизу компетентним фахівцям у США, Литву, Велику Британію та Німеччину. І отримав позитивні відгуки. Навіть більше, відносно недавно запросив до Києва для консультацій вищий авторитет з проблем військової психіатрії та психології професора Саймона Весслі, який сьогодні є Президентом Королівського Коледжу Психіатрів Великої Британії. Його думка також було врахована при підготовці та коригуванні законопроекту.

Альтернативного документа в Україні немає. Раніше з проектом боролася одна всім відома Баба-Яга в особі нашого МОЗ. Зараз ситуація ускладнилася, цей зовсім неполітичний законопроект став жертвою гострого конфлікту між Блоком Петра Порошенка та очолюваної мером Львова Садовим Самопомочі. Пояснюю: пан Третьяков, голова Комітету у справах ветеранів, дотримується партійних інтересів БПП, а пані Сисоєнко числиться в Самопомочі.

Не приховую, багато з цих партійних діячів в обох кланах мені глибоко осоружні. Гірко й огидно спостерігати, як чвари олігархів визначають наше сумне майбутнє. Майбутнє наших ветеранів, учасників бойових дій, учасників АТО та людей з інвалідністю.

Що робити? Волати до їхньої совісті? Безглуздо, у цих людей совісті немає.