Володимир Федорін: Олігархи - це проекція наших страхів

Система, що дозволяє окремим особам збагачуватися за рахунок інших за допомогою контролю над політикою, виявилася разюче живучою. Вона як і раніше на місці і відмінно себе почуває
Суть олігархічного режиму виражається в чотирьох словах. Приватизація прибутків і націоналізація збитків, пише Володимир Федорін на "Новое время" повідомляють Патріоти України.

Три роки тому українці прогнали Віктора Януковича - людину яка намагалася стати одноосібним господарем 45-мільйонної країни. Перемога виявилася неповною. Система, що дозволяє окремим особам збагачуватися за рахунок решти суспільства за допомогою контролю над політикою, медіа та командними висотами в економіці, виявилася разюче живучою. Вона як і раніше на місці - і давайте визнаємо це - вона відчуває себе куди краще, ніж десятки мільйонів українців, замучених бідністю і війною.

У перший день після перемоги Революції гідності, 22 лютого 2014 року, ми з Кахою Бендукідзе почали працювати над книгою, яка повинна була розкрити суть глибоких змін, здійснених в Грузії командою Михайла Саакашвілі. Я тоді запитав у автора та ідеолога грузинських реформ: "Що робити з українськими олігархами?" У той день ми проговорили багато годин, бесіда знову і знову поверталася до головного питання. Сам у минулому великий бізнесмен, Бендукідзе скептично ставився до ідеї "розкуркулити" капітанів українського бізнесу. "Все зводиться до того, - сказав він, - чи остання це революція". Найнадійніший спосіб покінчити з всевладдям грошових мішків: затвердити нові правила гри, і тоді олігархи або збанкрутують, або перетворяться в звичайних великих бізнесменів.

Через пару тижнів Бендукідзе прилетів до Києва і, поспілкувавшись з міністрами, політиками і підприємцями, зробив два важливі висновки. По-перше, революція не завершена: у влади залишилася стара еліта. По-друге, швидкі реформи в таких умовах неможливі: максимум, що можна зробити, - це боротися за підвищення прозорості, створюючи заділ на майбутнє.

За минулі три роки ми переконалися в тому, що олігархічна система зробить все від неї залежне, щоб правила гри залишилися колишніми. Під тиском громадянського суспільства їй довелося піти на безліч поступок, але ключове питання будь-якої революції - питання про владу - як і раніше вирішується на користь зверхбагатої суперменшості.

Доповідь Центру економічної стратегії, про яку йде мова в цьому номері НВ, - важлива віха в боротьбі українського суспільства зі старою системою. Сухо, точно, без політичного афекту описані основні аспекти олігархічного ладу, що прирікає Україну на животіння і відсталість. Після таких досліджень вдавати, що нічого не відбувається, неможливо. Питання поставлено руба: хто - кого. Переможе або Україна - або олігархи.

Для того щоб перемогти, ми повинні розуміти суть проблеми. Справа не тільки в особистостях, що персоніфікують олігархічний порядок, - Порошенка, Ахметова, Коломойського, Пінчука, Фірташа, яким присвячена доповідь. Проблема набагато глибша.

Олігархи - породження страхів і невігластва пострадянського суспільства, бенефіціари індустріальної структури СРСР, дивовижно перекошеною на користь важкої промисловості. У "лихі 90-і" колишні комуністи, які очолили перехід пострадянських країн до ринку і демократії, більше всього на світі були стурбовані "збереженням керованості". Нинішні мешканці верхніх рядків списку найбагатших - вигризли своє місце під сонцем, довели, що саме на них потрібно робити ставку при виході з-під радянських завалів. Утвердившись на командних висотах, олігархи зайнялися тим, що вміють робити найкраще - за допомогою своїх медіа та економічної сили торгувати страхами, лякаючи країну тим, що без них буде криза, розвал, кінець світу.

Сьогодні ми добре знаємо ціну олігархічної стабільності. Як виявилося, Донбас легко може обійтися без Ахметова, а фінансова система України - без Коломойського. Нам довелося дорого заплатити за те, що ми так довго вірили в створювану ними ілюзію, за те, що ми пасували перед їхньою владою.

Олігархи - це проекція наших страхів. Якщо ми хочемо перемогти, то повинні перестати боятися. Україні потрібно провести справжню, а не бутафорську десовєтизацію. Ми дійсно повинні змінити правила гри. Після трьох років війни це означає, що нам потрібно буде не тільки демонополізувати ключові сфери нашого життя (енергетику, транспорт, телебачення і т. д.), не тільки очистити політичну систему від тих, для кого влада - це гроші, а й закликати олігархів до відповіді. Після трьох років війни і олігархічного business as usual нам не обійтися без "розбору польотів". Інакше нам просто не вдасться встановити нові правила.

Чи готові ми до того, щоб розлучитися з власними страхами і вийти на траєкторію розвитку?