Володимир Родиков: "Залишилися, як два "кеди", і десять "шнурків" біля нас бігають"

— Большинство родственников от меня отвернулись. Поддерживают родители и старшая сестра. Другие называют бандеровцами, фашистами и "укропами", — розповідає 40-річний Володимир Родиков. — До війни пишався, що маю велику сім'ю. А тепер із жінкою залишилися, як два "кеди", і десять "шнурків" біля нас бігають, аише газета "По-українськи", інформують Патріоти України.

Із дружиною 41-річною Діаною виховують десятьох дітей. П'ятеро з них — прийомні. Переїхали з Макіївки Донецької області в село Гатне під Києвом.

— Перед від'їздом двоє дітей провідували бабусю. Дорога йде через залізничні колії. Коли повернулися, показали жменю патронів. Бачили чоловіка з автоматом. А через два дні по місту їхали танки з російськими прапорами. У день від'їзду у старшої дочки в школі мав бути випускний.

Два тижні жили в санаторії на острові Хортиця в Запоріжжі. Потім — у недільній школі міста Фастів на Київщині. Володимир написав листи президентові, прем'єр-міністру, народним депутатам. Усі відповіли, що в них немає ресурсів.

— Коли зовсім зневірився, передзвонив прес-секретарю Марини Порошенко, дружини президента. Там сказали те саме. ­Ресурси знайшлися тільки тоді, коли журналісти розкрутили тему про дитбудинок на телебаченні, — додає Володимир Родиков.

Бізнесмен Олександр Тигов погодився звести будинок за власні кошти. Дім на чотири кімнати. На стіні між по­верхами — виставка сімейних портретів. Починається з фото наймолодших — 6-річних Анастасії й Артема. Далі — 8-річні Мілана, Кароліна і Катерина, 11-річні Данило і Денис та Валерія, 12 років. У кінці — портрети 17-річної Олександри та 19-річного Богдана.

— Новий будинок був пустий. Мої батьки з Макіївки передали меблі. Розбирали на дощечки, домовлялися з хлопцями, які вивозили через блокпости, — продовжує Володимир. — Потім відправляли нам поштою. У машину дозволяли класти все, що влізе. Бойовики до побутових і старих речей не чіплялися. Холодильник, телевізор, мікрохвильовку та м'які меблі довелося залишити.

Після нашого переїзду телефонували бойовики. Хотіли в наш дім заселити людей, які втекли від "укропів". Називали себе представниками "Ново­росії". ­Говорили ввічливо, поки не чули "ні". Тоді почали погрожувати. До батька приходили якісь люди, називалися моїми друзями. Питали, куди ми поїхали, коли повернемося. Тато оселився в нашому будинку. Сторожив, бо місцевих нотаріусів змушували переписувати порожні квартири на ополченців. Після того знайомий побачив моє ім'я в чорних списках.

Від батьків відвернулися знайомі — бо ми, бандерівці, звалили. Сусіди потруїли наших собак — ротвейлерів, шарпея і пекінеса. Хтось викорчував дерева. Через два роки спалили будинок. Кинули посеред ночі "коктейль Молотова". Дах загорівся. Батько встиг вискочити. На вулиці попелом написали попередження. Обізвали "сволотою і фашистами". Після того приходили покупці з "ополчення", хотіли купити землю. Батьки відмовили.

Розводить карликових собак

У Макіївці Володимир Родиков вирощував декоративних риб на продаж. Мав 54 акваріуми, які продав після переїзду. У Гатному розводить декоративних собак — шпіців.

— Для великих псів біля будинку місця мало. Зупинилися на карликових шпіцах. Вони подобаються дітям, мало їдять і дорого продаються. Купили чотирьох дівчаток і одного хлопчика. Цуценята з родоводом коштують від 1,5 тисячі доларів. Дешевші — 15 тисяч гривень. Близько тисячі гривень щомісяця витрачаємо на корм. Шпіци приводять троє-четверо цуциків двічі на рік.